Права і обов'язки вихованців

В людській історії настало третє тисячоліття. Яким буде наше майбутнє? Особливо це хвилює нас тому, що в цьому столітті будемо жити ми, сьогоднішні діти. Наскільки ми готові до майбутнього життя?

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.

Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє.

Іноді мені доводилось зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, тому в мене часто виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Виявилося, що це питання хвилює і багатьох моїх друзів й однолітків. Так кому ж, як не мені, майже 16-річній, вже не зовсім дитині, але ще й не дорослій, близька ця тема! Я розумію, що наша держава молода, що тільки формується як правова, більшість її громадян юридично необізнані і не звикли цивілізовано захищати свої інтереси, не порушуючи права інших. Але ж як довго чекати зрушень на краще? Невже нинішньому поколінню молодих українців не судилося жити в правовій державі, а лише бути вічним її будівельником? Що нам перешкоджає? Скасувати протиріччя і законодавстві й нарешті почати дотримуватись його на практиці?

Звичайно, я маю надто мало життєвого досвіду й спеціальних знань. Тому я вирішила вивчити цю проблему докладніше, щоб мати змогу цивілізовано вміти вирішувати свої проблеми і відстоювати права. Я сподіваюсь, що моя робота допоможе дітям нашого регіону підвищити свою правову обізнаність і гідність, а дорослим - переглянути своє ставлення до дитини як до особистості.

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ

Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) - не зобов'язує, не має певної обов'язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція - документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини - ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

Конвенція ООН про права дитини

"Світовою конституцією прав дитини" називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.

Конвенція надає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей.

Кожні п'ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.

Згідно зі ст. 43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцією в галузі, що її охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.

Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. Згідно із ст. 44 держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

• Протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.

• Надалі через п'ять років.

Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.

З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров'я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.

Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, - в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

Право дитини на сім'ю

Кожна сім'я - це частина держави.

Арістотель

Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.

Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім'ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім'ї.

Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням. (ст. 7). Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов'язків

Виникнення прав та обов'язків між батьками і дітьми

Взаємні права і обов'язки між батьками і дітьми виникають на підставі походження дитини від цих батьків, засвідченому у встановленому законом порядку.

В разі, коли батьки дитини на час її народження перебувають у зареєстрованому шлюбі, походження дитини підтверджується записом про шлюб батьків. В таких випадках, як правило, проблем не виникає. Навіть після смерті батька, якщо дитина народжується до закінчення 10-місячного строку, особу, що померла, записують батьком. Це правило поширюється і на випадки розірвання шлюбу, якщо мати на момент народження дитини не вступила в новий шлюб. В цьому разі батьком дитини записують нового чоловіка матері.

У випадках, коли батьки новонародженого не перебувають у зареєстрованому шлюбі, то батько може звернутися із спільною заявою з матір'ю дитини до органів РАГСу і просити визнати його батьком.

Якщо ж батько не погоджується добровільно визнати походження цієї дитини від нього, то цю обставину може встановити суд за заявою матері, опікуна дитини, особи, на утриманні якої перебуває дитина. В разі незгоди матері подати спільну заяву з батьком до органу РАГСу, до суду з вимогою встановити батьківство може і сам батько. Таким правом закон наділяє і дитину, але лише з досягненням нею 18 років. Закон передбачає обставини, які особа, що звертається до суду, зобов'язана довести. Крім того, важливе значення мають експертизи (зокрема, судово-медична, судово-біологічна та ін.). Особливого значення набуває генетична експертиза, оскільки процент помилки в такій експертизі зовсім незначний. Саме ця експертиза майже достовірно підтверджує батьківство чи материнство.

Отже в разі підтвердження походження дитини від цих батьків між ними виникають взаємні права та обов'язки.

Стаття 58 КпШтС України

Батьки і діти зобов'язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.

Права та обов'язки між батьком і дітьми можуть бути особистого та майнового характеру.

Особисті права дітей

Особисті права та обов'язки позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов'язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов'язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї зі сторін.

Стаття 61 КпШтС України

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.

Коли дитина народжується, вона має право отримати ім'я. Відповідно батьки згідно статей 62 і 63 КпШтС України мають право та обов'язок призначати прізвище, ім'я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб в майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині подвійне ім'я.

З досягненням дитиною 16 років вона може звернутись до РАГСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім'я та по батькові.

Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов'язку по вихованню.

Стаття 17 Цивільного кодексу України

Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років, визнається місце проживання їх батьків.

Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір між ними про визначення місця проживання їх дитини. Ст. 69 КпШтС України передбачає, що суд в таких випадках повинен врахувати думку самої дитини, що досягла 10-річного віку.

Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов'язків. Суд, наприклад, може позбавити батьківських прав батька або матір, стягнути з них аліменти, засудити їх за ухилення від сплати, але примусити батьків піклуватися про своїх дітей неможливо. До батьківства і материнства треба готувати з раннього віку, насамперед, на прикладі власних батьків, їх ставленні до дитини та виконанні батьківських обов'язків взагалі.

У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом.

У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.

Частіше дитина залишається з матір'ю, але за законом жоден з батьків не має наперед визначених переваг.

Ст. 10 Конвенції ООН про права дитини про принцип не розлучення з батьками передбачає, що дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку розлучення з ними. Коли таке розлучення спричинене затриманням, ув'язненням чи смертю когось із батьків, держава повинна надати дитині чи батькам інформацію щодо місця перебування відсутнього члена сім'ї.

Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.

Батьки також мають право вимагати повернення своєї дитини від будь-якої особи, яка утримує цю дитину у себе не на підставі закону чи рішення суду.

Дідусь та бабуся мають право згідно із ст. 65 Кодексу про шлюб та сім'ю спілкуватися зі своїми онуками. Якщо батьки дитини не досягли згоди з цього питання з бабусею і дідусем, то спір вирішується опіки і піклування чи судом.

У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції. А стаття 21. Конвенції про права дитини проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту всиновлення та процедури його здійснення.

Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім'ям для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст. 27).

Цей обов'язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий закон "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Майнові права та обов'язки між батьками та дітьми.

Такі права та обов'язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім'я, а також з приводу отримання аліментів.

Стаття 77 КпШтС

За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як і батьки не мають право на майно дітей.

Отже, коли батьки розпоряджаються належним їм майном, згоди дітей їм не потрібно. Якщо діти мають власне майно, закон визначає обмеження у розпорядженні ним: майном дитини до 15 років розпоряджаються її батьки без її згоди. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди.

Виняток становлять банківські вклади. Якщо неповнолітній до 15 років сам вніс вклад в банк на своє ім'я, він має право самостійно розпоряджатись ним. Якщо ж вклад на ім'я дитини внесла інша особа, то цим вкладом розпоряджаються батьки.

З моменту досягнення дитиною 15 років, обсяг її майнових прав збільшується. На власний розсуд, крім дрібних побутових угод та розпорядження банківським вкладом, внесеним на її ім'я, вона може також розпорядитись своєю стипендією, зарплатою, своїми авторськими, винахідницькими правами. Угоди, що виходять за межі дрібних побутових, такі діти укладають за наявності згоди їх батьків.

Дивно, але за чинним законодавством дитина може працювати з 14 років, але розпоряджатись своєю зарплатою лише з 15 років. Можливо, на користь дітям є необхідність змінити законодавство, але цього ніхто не робить. Тому складається враження, що таке законодавство вигідне державі.

Батьки управляють майном дітей лише до досягнення останніми 18-років, або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти усі дії, пов'язані з майном.

У батьків і дітей може бути спільна власність.

Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років.

У випадках, коли батьки добровільно не бажають утримувати своїх неповнолітніх дітей, до виконання цього обов'язку їх може бути зобов'язано в судовому порядку примусово. Немає значення, чи працює особа, з якої стягують аліменти. Якщо ж дитина досягла повноліття, але є непрацездатною, батьки надалі повинні утримувати її.

Права та обов'язки батьків та дітей є взаємними, тобто закон передбачає умови, при яких право на утримання може виникати не лише у дітей, але й у їхніх батьків.

Неповнолітні діти, які мають самостійний заробіток, можуть надавати батькам матеріальну допомогу, але це лише їх моральне зобов'язання. Закон зобов'язує надавати таку допомогу непрацездатним і нужденним батькам лише з досягненням дитиною 18 років, але не раніше.

Якщо відношення батьків і дітей побудовані на любові, повазі, дотриманні взаємних прав і виконання обов'язків, вони не ускладнюються конфліктами. Іноді, на жаль, буває навпаки, і тоді люди звертаються по допомогу до закону.

Проблеми сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі їх часто називають "вічними питаннями" і присвячують їм романи, п'єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і життєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонічною і цілісною або перешкоджають її розвитку. Відносини між батьками і дітьми, що складаються між ними в дитинстві, люди проносять потім через усе життя.

Найкращим шляхом життя сім'ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім'ї і діти, і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь-яких ситуаціях життя.

Право на освіту

Освіта відіграє в житті людини дуже важливу роль. Завдяки їй у людини формується характер, погляд на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Освіта - своєрідний моральний грунт кожної людини.

Права дитини якнайкраще можна зрозуміти тоді, коли їх пізнають у дії. Щоденне дошкільне та шкільне життя дає певний досвід і може підсилити формальне вивчення таких абстрактних понять, як свобода, право, толерантність, справедливість і правда.

Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини, у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в Конвенції про права дитини. В Конвенції про права дитини йдеться не тільки про шкільну освіту. Питання розглядається значно ширше: мається на увазі доступ дитини до засобів масової інформації загалом, у тому числі - до дитячих (ст.17).

Українська держава намагається забезпечити доступність освіти. Це означає, що навчатись може кожний. Навчальні заклади є практично у всіх населених пунктах, до них приймають всіх, хто живе в Україні - незалежно від соціального і майнового стану, етнічного походження, національності, раси, віросповідання, стану здоров'я.

Доступність забезпечується також створенням умов для вибору профілю навчання відповідно до інтересів і здібностей дитини, різними формами навчання: денною, вечірньою, заочною, екстернатом.

Мінімальні вимоги Конвенції про права дитини у цьому плані зводяться до запровадження обов'язкової і безплатної початкової освіти. На реалізацію її положень був спрямований Закон України "Про освіту" 1991 року, який встановив обов'язкове шкільне навчання дітей віком від 6-7 і до 15 років. Усі ступені шкільного навчання безплатні, Конституція України 1996 року значно розширила право дітей на освіту. Згідно з ст. 53 Конституції повна загальна освіта обов'язкова. Держава гарантує її доступність і безоплатність.

Так, державою проголошена безкоштовна освіта, що забезпечується розгалуженою мережею державних закладів освіти. Разом з тим, останнім часом все більшого поширення набувають навчальні заклади, засновані на приватній та комунальній власності, а також в державних закладах частина студентів навчається на платній основі. Але суспільство навіть не замислюється, що це є дискримінацією прав дитини, порушенням закону та Конвенції про права дитини.

Важко переоцінити п. 2 ст. 28 Конвенції ООН про права дитини, що приписує забезпечувати шкільну дисципліну лише методами, які не порушують принципу поваги до людської гідності дитини. Таким чином, держава має підтримувати шкільну дисципліну, але методами, які не принижують гідність дитини.

Законом України "Про освіту" та іншими законами та нормативними документами встановлюються права та обов'язки учнів та вчителів. Дотримуючись їх, можна досягти врегулювання частих конфліктів між цими сторонами та дотримання і контролю закону з обох сторін.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ І В СВІТІ

ЮНІСЕФ - дитячий фонд ООН

З часу утворення Організації Об'єднаних Націй (1945) об'єктом її особливої турботи і допомоги завжди були діти, їх благополуччя і права. Одним з перших результатів діяльності ООН було рішення, прийняте Генеральною Асамблеєю ООН в 1946 році, про утворення Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) як одного з органів ООН для надання допомоги дітям в Європі після Другої світової війни. Коли в 1950 році термін повноважень фонду фактично закінчився, за проханням країн Азії, Африки, Латинської Америки, Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про включення ЮНІСЕФ в систему Організації Об'єднаних Націй як постійно діючу структуру, метою якої є задоволення довготривалих потреб дітей у країнах, що розвиваються. Із назви були виключені слова "міжнародний" і "надзвичайний", однак відома на той вже час абревіатура "ЮНІСЕФ" збереглась.

З плином часу, не дивлячись на певні досягнення окремих країн в забезпеченні більш благополучного стану дітей, місія ЮНІСЕФ не зазнала змін: діяти в інтересах дітей і залежності від їх потреб і без будь-якої дискримінації. При цьому важливо відзначити, що до цього часу ЮНІСЕФ є головним механізмом міжнародної допомоги дітям, які перебувають у важких умовах. Значимість ролі ЮНІСЕФ як провідника інтересів міжнародного співтовариства по впровадженню в усіх країнах світу положень Конвенції ООН про права дитини заключається перш за все в широкій пропаганді необхідності захисту прав і охорони законних інтересів неповнолітніх дітей і мобілізації ресурсів на покращення їх становища.

Права людини є природною приналежністю, невід'ємною властивістю кожного члена суспільства з самого моменту його народження. Саме завдяки здійсненню прав і свобод проявляється унікальність особистості, розкриваються творчі здібності і можливості кожної людини, що вирішальним чином відбивається на розвитку суспільства в цілому.

Не випадково Загальна декларація прав людини починається зі слів про те, що основою свободи, справедливості і загального миру є визнання рівної гідності, властивої всім членам людської сім'ї, а також їх рівних і невід'ємних прав. Права людини - це одна з найсвятіших й найдорожчих людських цінностей, тому треба їх шанувати і дотримуватись, вміти відстоювати і поважати.

Майбутнє кожної людини і людства в цілому потенційно залежить від підростаючого покоління, тому забезпечення прав дітей та їх правовий захист безумовно є основним завданням сучасності, у вирішенні якої має бути зацікавленим все світове співтовариство.

Представляється, що в світлі сказаного немає необхідності приводити аргументи. Як доказ того, що одним із найважливіших досягнень і результатів дій міжнародної системи захисту прав людини є не тільки визнання міжнародним співтовариством факту, що "дитина, через її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи відповідний правовий захист, як до, так і після народження", але і визнання дітей самостійними суб'єктами.

Декілька слів з історії питання і суті підходу ЮНІСЕФ до країн регіону.

Регіональне відділення ЮНІСЕФ по країнах Центральної і Східної Європи, Співдружність Незалежних Держав і Балтійських державах здійснює свою програму діяльність і регіоні з 1990 року, коли Виконавча рада Дитячого фонду ООН вперше затвердила асигнування на підтримку програм для країн, що входять в названий блок. Саме до цього блоку належить і Україна.

Мандат ЮНІСЕФ і його діяльність у цих країнах були обумовлені тими проблемами, які стали наслідком різкого зниження рівню життя населення в результаті політичних, соціальних так економічних змін так званого перехідного періоду, початок якого відноситься на кінець 80-х - 90-х років. Тобто ЮНІСЕФ у впровадженні своєї політики в першу чергу враховує менталітет і особисті умови регіону і даної держави, тобто політика ЮНІСЕФ має суто індивідуальних підхід до кожної держави.

Основними факторами, які з точки зору ЮНІСЕФ визначили головний напрямок його політики в даному регіоні (до якого відноситься Україна), були визнані такі фактичні обставини:

• Скорочення або повна відміна системи соціального обслуговування сімей, включаючи систему закладів дошкільної освіти;

• Обмежене фінансування державою системи охорони здоров'я, а саме лікувальних закладів;

• Скорочення зайнятості жінок і молоді в усіх сферах виробництва;

• Втрата в суспільстві морально-етичних і правових орієнтирів і, як наслідок, зріст підліткової злочинності, розповсюдження алкоголізму, наркоманії, проституції.

Набуті з початку діяльності в регіоні досвід і знання про проблеми, труднощі та необхідні пріоритети дозволили ЮНІСЕФ виробити єдині правила підходу і спільну платформу дій, концептуальну основу якої склали наступні висновки:

Конвенція ООН про права дитини, яку ратифікували всі країни регіону, є легітимною основою і повинна визначити рамки взаємодії ЮНІСЕФ з урядами, поза урядовими організаціями та іншими потенційними партнерами;

Головну увагу слід приділяти наданню допомоги країнам у справі розвитку громадянського суспільства з метою надання стійкого характеру діяльності в інтересах дітей і сприяння створенню організацій, в яких потреби і права дітей розглядаються як пріоритетні.

ЮНІСЕФ слід зосередити свої зусилля на реформі законодавства і використати процес збору та аналізу даних про становище дітей як найбільш важливий інструмент взаємодії з урядами країн перебування для встановлення об'єктивних критеріїв оцінки дій законодавства, яке торкається прав і інтересів жінок, дітей і молоді, і реальних заходів з метою змін підходів в тій мірі, в якій це буде визнано необхідним в ім'я того, щоб інтереси і проблеми цих груп населення займали пріоритетне місце в соціальній політиці держави і всього суспільства.

ЮНІСЕФ належить грати роль свого роду "каталізатору", добиваючись від урядів громадських інститутів і можливих донорів мобілізації ресурсів і дій, спрямованих на забезпечення такого стану, щоб права дітей знаходились в центрі уваги і займали провідне місце у програмах країн, що продовжують процес перетворень з метою побудови правових високоморальних демократичних держав.

Ефективна політика в інтересах дітей в кожній країні повинна базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх потреб і способів найкращого задоволення цих їхніх потреб. В той же час очевидно, що виконання державою прийнятих міжнародно-правових зобов'язень не може бути забезпечене без створення постійно діючих незалежних механізмів захисту прав дитини. Це більш, ніж актуально для України, тому що процеси соціально-економічних і політичних перетворень та реформ, які відбуваються в країні, негативно відбились на становищі соціально незахищених груп населення, серед яких одне з перших місць займають діти. Завдання в тому, щоб створити такий орган, який зміг би виступити на захист інтересів дітей, проводячи при цьому критичний аналіз державної політики і являючись свого роду рупором дітей. Крім того, такий орган повинен бути джерелом достовірної інформації про становище, проблеми, потреби і інтереси дітей.

Коли права дітей порушуються

  • Коли не гарантована її безпека для життя та здоров”я.
  • Коли її потреби ігноруються.
  • Коли не задовольняються її основні потреби.
  • Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.
  • Коли порушується недоторканість дитини.
  • Коли завдається шкода здоров”ю дитини.
  • Коли дитину ізолюють.
  • Коли навіюють страх за допомогою жестів,поглядів, погроз фізичного покарання.
  • Коли перебивають дитину під час розмови, не дають їй можливість висловитись, повідомити про свої потреби, бажання.
  • Коли дитину залякують, використовуючи при цьому суспільні установи(міліцію,церкву, спецшколу, колонію, лікарню).
  • Коли порушують статеву недоторканість дитини.
  • Коли вона не має права голосу у сім`ї

ОХОРОНА ДИТИНСТВА ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ПІЛЬГОВИХ КАТЕГОРІЙ

Сьогодні діти - завтра народ
В. О. Сухомлинський

В Україні змінюється філософія соціальної роботи з сім’єю: від карального підходу – позбавлення батьківських прав, до посилення соціальної підтримки сімей із дітьми. Про це повідомив Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. За його словами, ці перетворення запроваджуються на виконання соціальних ініціатив Президента України, Указу Президента «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні», а також Заключних спостережень Комітету ООН з прав дитини про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини.

Уповноважений Президента з прав дитини повідомив, що саме з цією метою в державі впроваджується інститут соціальних уповноважених, на яких покладено функції з раннього виявлення та своєчасного надання соціальних послуг сім’ям у складних життєвих обставинах. «Соціальні уповноважені в кожному місті та селі своєчасно виявлятимуть можливі проблеми в сім’ях, особливо в сім’ях з дітьми-інвалідами; а також здійснюватимуть соціальний супровід сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; сприятимуть у працевлаштуванні, здобутті освіти, професії, лікуванні, соціальній реабілітації, своєчасному одержанні державних соціальних допомог і послуг», – сказав Юрій Павленко.

Уповноважений Президента України з прав дитини наголосив на необхідності збереження основної захисної ідеї інституту соціальних уповноважених, визначених Главою держави. «Між попередженням сімейного неблагополуччя та караючою функцією з позбавлення батьківських прав дуже тонка межа. Тому соціальні уповноважені повинні бути висококваліфікованими людьми, професіоналами з великим серцем», – зазначив він.

Нормативно-правове забезпечення управлінської діяльності з питань охорони дитинства та соціального захисту дітей

Дитинство– найважливіший період у становленні особистості. Саме тоді людина потребує найбільшої уваги та захисту. Від ставлення до дітей, розуміння їхніх проблем, інтересів та потреб, стану охорони дитинства залежить доля кожної людини і розвиток суспільства загалом.

Охорона дитинства– система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

З метою реалізації Закону України «Про охорону дитинства» в кожному навчальному закладі повинні постійно проводитись дослідження щодо виявлення дітей соціально незахищених категорій, а саме:

Держава надає родинам, де виховуються такі діти, грошову та іншу допомогу. Але цим дітям, родинам, які їх виховують, потрібна ще й педагогічна та соціально-психологічна допомога, яка надається навчальними закладами.

На сучасному етапі розвитку освіти в Україні актуальним є питання нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності спеціаліста управління освіти району (міста) з питань охорони дитинства, опіки і піклування, по роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Велика кількість нормативних документів (Законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо), що стосуються питань соціального захисту дітей, вимагає термінового ознайомлення з ними усіх педагогічних працівників, а також батьків або осіб, що їх замінюють.

Перелік урядових і галузевих документів, що забезпечують дотримання законодавства в галузі охорони дитинства

1. Конституція України

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Сімейний Кодекс України

4. Закон України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ “Про освіту”.

5. Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства»

6. Закон України від 13.05.1999 № 651-ХІV “Про загальну середню освіту”

7. Закон України від 22.06.2000 № 1841-ІІІ “Про позашкільну освіту”

8. Закон України від 11.07.2001 № 2628-ІІІ “Про дошкільну освіту”

9. Закон України від 04.09.2008 №375-VI «Про оздоровлення та відпочинок дітей»

10. Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

11. Закон України від 21.11.1992 №2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»

12. Закон України від 16.11.2000 №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»

13. Закон України від 13.01.2005 №2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

14. Закон України від 02.06.2005 №2623-ІV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»

15. Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»

16. Закон України від 22 жовтня 1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

17. Закон України від 15.11.2001 № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї»

18. Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

19. Закон України від 19.05.2009 N 1343-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей»

20. Закон України від 23.09.2010 №2556-VI «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за неналежне виконання обов'язків стосовно охорони життя та здоров'я дітей, а також за зловживання опікунськими правами»

21. Закон України від 15.03.2011 № 3133-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та інвалідам»

22. Указ Президента України від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»

23. Указ Президента України від 30.12.2000 №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей»

24. Указ Президента України від 28.01.2000 №113/2000 «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»

25. Указ Президента України від 29.03.2001 №221/2001 «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики»

26. Указ Президента України від 23.06.2001 №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями»

27. Указ Президента України від 05.05.2004 №506/2004 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи здійснення соціальних виплат громадянам»

28. Указ Президента України від 04.05.2007 №376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»

29. Указ Президента України від 01.06.2005 № 900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

30. Указ Президента України від 18.12.2007 № 1228/2007 «Про невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

31. Указ Президента України від 30.04.2002 №428/2002 «Питання соціального захисту дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків»

32. Указ Президента України 16.12.2011 №1163 “Про питання забезпечення реалізації прав дітей в Україні”

33. Наказ Міністерства освіти України від 19.06.1996 №216 «Про затвердження Інструкції про виготовлення і правила користування Єдиним квитком для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»

34. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування»

35. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»

36. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2002 №762 «Про Концепцію Міністерства освіти і науки України щодо профілактики залучення дітей до незаконних форм праці»

37. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.08.2006 №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх»

38. Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»

39. Наказ Міністерства освіти і науки України від 17.11.2003 №763 «Про затвердження норм матеріального та нормативів фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також вихованців шкіл-інтернатів»

40. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України»

41. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"

42. Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.10.2010 №912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання»

43. Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 №1947 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»

44. Спільний наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства внутрішніх справ України від 01.06.2012 № 329/409/652/502 «Про взаємодію місцевих органів виконавчої влади з питань здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім`ях та дитячих будинках сімейного типу, соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»

45. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»

46. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.1999 №961 «Про деякі заходи щодо підтримки здоров'я сім'ї, безпечного материнства і відповідального батьківства»

47. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 1242 «Про затвердження Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

48. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №1228 «Питання організації виконання законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування»

49. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»

50. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 209 «Деякі питання виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»

51. Розпорядження Президента України від 11.06.2007 №119/2007-рп «Про заходи щодо захисту дітей, батьки яких загинули під час виконання службових обов'язків»

52. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.02.2003 № 6505 про поліпшення умов утримання дітей-сиріт

53. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.06.2004 № 1743-IV про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та малозабезпечених сімей

54. Щодо встановлення юридичного статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дотримання їх житлових та майнових прав (доручення ХОДА від 29.03.2007 № 01-24/1827)

55. Міська Комплексна програма «Назустріч дітям» на 2011-2015 р.р.

Роз’яснення вимог діючого законодавства щодо різних категорій дітей пільгового контингенту

1. Діти-сиріти та діти, позбавлені батьківського піклування

Роз’яснення порядку прийняття рішення про надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дітям, які набули відповідний статус до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866:

- відповідно до листа Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини від 18.09.2009 № 3.2/6-49/4050 щодо роз’яснень стосовно прийняття рішення про надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування порядок прийняття рішення про надання дитині відповідного статусу запроваджено пунктами 22 Порядку.

- зокрема зазначено, що рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті ради за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей. У рішенні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові дитини, дата народження, обставини, за яких вона залишилась без батьківського піклування, документи, які підтверджують ці обставини, та форма влаштування дитини.

- статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи наведене:

- для дітей, які залишились без батьківського піклування до 17 жовтня 2008 року, набуття відповідного статусу має підтверджуватися комплектом документів, що засвідчують обставини, за яких дитина стала сиротою або залишилась без батьківського піклування. Окремого рішення органу опіки та піклування щодо надання відповідного статусу дітям зазначеної категорії на сьогодні ухвалювати не потрібно;

- для дітей, які набули відповідного статусу з 17 жовтня 2008 року, прийняття рішення органу опіки та піклування про встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, є обов’язковим.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування повинні підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Відсутність батьків підтверджується відповідними документами які є юридичною підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених чинним законодавством, а саме:

- копіями свідоцтв про смерть,

- рішень судових органів,

- довідками закладів охорони здоров'я тощо.

Діти –сироти – це діти батьки яких померли або загинули (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», який набув чинності 13 січня 2005 р. ст. 1). Документи, які підтверджують статус:

- Документ – свідоцтво про смерть кожного із батьків.

- Якщо дитину виховувала одинока матір, яка померла або загинула, додається довідка з органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини щодо запису відомостей про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за вказівкою матері відповідно до ст..135 Сімейного кодексу України.

- Якщо свідоцтво про смерть батька, матері втрачене, то треба звернутися до органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації смерті батька, матері про видачу повторного свідоцтва про смерть.

До числа дітей, позбавлених батьківського піклування, належать ті, що залишилися без піклування батьків. (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі – Закон), який набув чинності 13 січня 2005 р. ст. 1):

- у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав,

- відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав,

- визнанням батьків безвісно відсутніми, обмежено або недієздатними,

- оголошенням їх померлими,

- відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства,

- розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження,

- тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки,

- а також підкинуті діти,

- діти, батьки яких невідомі,

- діти, від яких відмовились батьки,

- безпритульні

- діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Безвісті відсутня особа – фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. (ст.ст. 43,44 Цивільного кодексу України).

Недієздатна особа – фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. ст. 39, 41 Цивільного кодексу України).

Обмежено дієздатна особа – фізична особа може бути визнана судом обмежено недієздатною, якщо вона психічно хвора, розумово відстала або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах. (ст. 42 Цивільного кодексу України).

Оголошення особи померлою – фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісті за обставини, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців. (ст..46,47 Цивільного кодексу України).

Діти, позбавлені батьківського піклування – це діти, батьки яких позбавлені батьківських прав. Документи, які підтверджують статус:

- Документ – рішення суду.

- Якщо батьки оголошені померлими – документи рішення суду та свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду.

- Якщо батьки відбувають покарання – документ – вирок суду,

- Якщо батьки перебувають під вартою на час слідства – документ – ухвала суду про оголошення в розшук та довідка органів внутрішніх справ про розшук батьків і відсутність відомостей про їх місцезнаходження.

- Якщо тривала хвороба батьків яка, перешкоджає виконувати батьківські обов’язки – документ – висновок органу охорони здоров’я про наявність у батька, матері дитини хвороби, що перешкоджає виконанню батьківських обов’язків, виданим у порядку, встановленому МОЗ України.

- Якщо це підкинуті чи знайдені діти, батьки яких невідомі, діти покинуті в пологовому будинку або якщо їх відмовились забрати батьки чи інші родичі – документ – акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я про покинуту чи знайдену дитину, затвердженою МОЗ України, довідка з органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини про запис батьків у Книзі реєстрації народжень.

В обліково-статистичній картці містяться (ст. 16 закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування») – додаток 11 до наказу МОНУ від 28.12.2006 № 864:

- дані про дитину,

- її спадковість, здоров'я,

- місце походження,

- місце проживання,

- дані про батьків, братів, сестер і близьких родичів,

- дані про майно,

- про житло, в якому проживала така дитина, або яке належить їй на праві власності, або яке закріплене за дитиною на інших підставах,

- інформація про заклади та сім'ї, де дитина перебувала на утриманні та вихованні,

- план та результати соціального супроводу дитини,

- інформація про розвиток дитини,

- результати навчання тощо.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування забезпечуються Єдиним квитком, який дозволяє безоплатно відвідувати всі культурно-освітні установи комунальної власності. Квиток дає право на безоплатне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд комунальної форми власності, безоплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі). (ст. 11 Постанови Кабінету Міністрів від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» із змінами та доповненнями від 30.08.2003).

Патронат передбачає виховання та спільне проживання дитини в сім’ях громадян України на підставі договору про патронат. Патронат здійснюється в двох формах: прийомні сім’ї (прийомні батьки) та дитячі будинки сімейного типу (батьки вихователі). Ці форми влаштування створюються за рішенням виконавчих комітетів місцевих рад на основі висновку Органів опіки та піклування, до яких звернулись із письмовим зверненням особи, що мають намір створити прийомну сім’ю чи дитячий будинок.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Прийомна сім’я – сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Створення прийомної сім’ї не передбачає забезпечення житлом і діти реєструють у житлових приміщеннях прийомних батьків, якщо ці приміщення відповідають встановленим нормам. Діти в прийомних сім’ях перебувають на повному державному утриманні і необхідні кошти перераховуються в межах встановлених соціальних стандартів на особистий рахунок одного з батьків. Фінансування надходить за рахунок обласних бюджетів та бюджету АР Крим.

2. Діти з малозабезпечених (соціально неспроможних) родин

Малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї (ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 року № 1768-III зі змінами та доповненнями).

Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» передбачено надання соціальної допомоги, розмір якої визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім’ї.

Документи, що підтверджують статус:

- копія свідоцтва про народження дитини;

- довідка про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

3. Діти, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

До дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які:

1) евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутрішньоутробного розвитку;

2) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше одного року в зоні безумовного (обов'язкового) відселення;

3) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше двох років у зоні гарантованого добровільного відселення;

4) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;

5) народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

6) хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;

7) одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.

Документ, який підтверджує статус дитини-чорнобильця – посвідчення (завірена ксерокопія якого повинна бути в навчальному закладі).

Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами і компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та іншими законодавчими актами:

- пункт 2 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.

- пункт 8 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.

- стаття 27 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII.

- пункт 8 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.

- пункт 4 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII.

Відповідно до Порядку дітям, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, видаються посвідчення жовтого кольору, серія Д2. Такими посвідченнями постраждалі від аварії на ЧАЕС можуть користуватися до досягнення повноліття.

4. Діти – інваліди

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму спричиненими захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту (ст..1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту (Закон України Про реабілітацію інвалідів в Україні із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15 січня 2009 року N 878-VI).

Ця категорія розподіляється на інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів віком до 18 років.

Інвалід або дитина-інвалід знімаються з обліку у разі:

- анулювання відповідних медичних висновків (втрати статусу дитини-інваліда)

- виїзду на постійне місце проживання за кордон

- настання смерті

Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 року №482, встановлює наступне:

- установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями дитячих обласних, багатопрофільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМаТДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я України та академії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

- при обстеженні в указаних закладах наявність у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років обґрунтовується лікуючим лікарем у первинній медичній документації: медичній карті стаціонарного хворого або історії розвитку дитини за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки) та заступника головного лікаря з медичної частини із зазначеним згідно з Міжнародною класифікацією хвороб діагнозом та кодом. Аналогічний запис заноситься до консультативного висновку спеціаліста за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки), заступника головного лікаря з медичної частини, засвідченими печаткою лікувально-профілактичного закладу.

- консультативний висновок спеціаліста видаються на руки батькам дитини, усиновителям, опікуну або піклувальнику.

Посвідчення дитини-інваліда визначається наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

5. Діти одиноких матерів

Дитина одинокої матері - дитина, яку виховує тільки мати, тому що:

- дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері (згідно ст. 135 СКУ);

- батько дитини помер (або батько дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або батько дитини визнаний судом померлим, або батько дитини визнаний недієздатним, або батько дитини знаходиться у розшуку), до того ж, призначити дитині пенсію через втрату годувальника неможливо, бо він не мав достатнього трудового стажу;

- одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини;

- вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу. (Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" ст..18-1)

!!! Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Одинокі матері стоять на державному обліку та отримують там на дитину допомогу одинокої матері.

Щодо переліку документів, які необхідні для підтвердження статусу дитини одинокої матері це:

- довідка державного органу РАЦС про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька дитини;

- копія свідоцтва про народження дитини (визначено Порядком призначення й виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, який затверджено постановою КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1751).

6. Діти-напівсироти

Дитина-напівсирота - дитина, в якої помер один з батьків або один з батьків позбавлений батьківських прав.

Документи, що підтверджують статус:

- свідоцтво про смерть,

- рішення суду про позбавлення батьківських прав одного з батьків (або один з батьків дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або один з батьків дитини визнаний судом померлим, або один з батьків дитини визнаний недієздатним, або один з батьків дитини знаходиться у розшуку).

7. Діти з багатодітних родин

Багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей. Отже, щоб родина вважалася багатодітною, в ній має бути як мінімум троє дітей до 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги (Закон України від 19.05.2009 N 1343-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей»):

1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів; 2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров'я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування; 3) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація; 4) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання; 5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей"; 6) діти з багатодітних сімей, у складі яких є п'ятеро і більше дітей, а також особи віком від 18 до 23 років із таких сімей звільняються від плати за навчання у вищих навчальних закладах державної та комунальної форми власності усіх рівнів акредитації за умови, що певний освітньо-кваліфікаційний рівень вони здобувають вперше. 

Для підтвердження статусу дитини з багатодітної родини потрібні наступні документи:

- свідоцтво про народження дитини;

- посвідчення дитини з багатодітної родини» (Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 №1947 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»)

Почесне звання України «Мати-героїня»

Звання «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які народили та виховали до 8-річного віку п'ятьох і більше дітей, у тому числі усиновлених дітей, ураховуючи особистий внесок у виховання дітей у сім'ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їхніх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей (Указ Президента від 29.06.2001 р. № 476/2001).

Для отримання почесного звання «Мати-героїня» потрібно звернутися до органів місцевого самоврядування, які мають підготувати й надіслати через обласні державні адміністрації до Секретаріату Президента всі необхідні документи (подання, нагородний лист, протоколи, свідоцтва про народження дітей тощо) для отримання цього звання.

З 1 січня 2008 року жінкам, яким присвоєне звання «Мати-героїня», виплачується одноразова грошова допомога в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (Указ Президента від 25.12.2007 р. №1254/2007 «Про одноразову винагороду жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня»).

8. Діти військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, шахтарів, батьки яких загинули під час виконання службових обов’язків

Документи, які підтверджують соціальний статус дитини, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов’язків:

- копія свідоцтва про народження ;

- ксерокопія документа, що підтверджує належність дитини до зазначеної категорії : а) "Посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" (Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту" від 22.10.1993№ 3551-ХІІ, Розпорядження Президента України "Про заходи щодо захисту дітей, батьки яких загинули під час виконання службових обов'язків" від 11.06.2007 №119/2007-рп).

б) «Посвідчення дитини загиблого шахтаря» (постанова Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 №6 «Деякі питання соціального захисту членів сімей загиблих шахтарів та гірничорятувальників»).

Шахтарями вважаються особи, які були зайняті безпосередньо на роботах з видобування вугілля або/та підземних роботах чи роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, Список №1 яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 ( 36-2003-п ) (Офіційний вісник України, 2003 р., N 4, ст. 102), що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. (п.2 Порядку видачі посвідчення члена сім'ї загиблого шахтаря, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 N 6).

Право на отримання посвідчення мають особи - члени сім'ї загиблого шахтаря відповідно до статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і частини третьої статті 6 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці".

Посвідчення дитини загиблого шахтаря:

- віком від 8 до 16 років видається матері (іншому дорослому члену сім'ї загиблого, опікунові).

- Дитині, що не досягла 8-річного віку, передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, яка видається матері (іншому дорослому члену сім'ї загиблого шахтаря, опікунові).

9. Діти журналістів, які загинули або стали інвалідами

Перелік документів, які підтверджують статус дитини журналістів, які загинули або стали інвалідами, визначається:

- Указом Президента України «Питання соціального захисту дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків» ( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1197/2003 від 20.10.2003, № 1331/2005 від 23.09.2005 );

- Порядком призначення стипендій Президента України дітям журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків, затвердженим Указом Президента України від 30 квітня 2002 року N 428/2002.

Документи:

- копія акта за формою Н-1 про нещасний випадок у зв'язку з виконанням журналістом службових обов'язків або документ правоохоронного органу про порушення кримінальної справи за фактом убивства журналіста чи заподіяння журналістові тілесних ушкоджень, що призвели до інвалідності, або рішення суду про вчинення проти журналіста злочину у зв'язку з виконанням службових обов'язків; - висновок медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати професійної працездатності журналістом, який постраждав під час виконання службових обов'язків; - копія посвідчення інваліда I чи II групи журналіста, який став інвалідом у зв'язку з виконанням службових обов'язків; - копія свідоцтва про смерть журналіста; - документи, що підтверджують родинні стосунки дитини з журналістом, який загинув або став інвалідом у зв'язку з виконанням службових обов'язків (свідоцтво про народження дитини); - довідка про те, що дитина потерпілого журналіста віком від 18 до 23 років, яка має право на стипендію, навчається за денною формою.
Кiлькiсть переглядiв: 77